Голодомор 1932-1933 років… Знову і знову ми згадуємо ті страшні часи. Не вправі забувати, щоб не повторилось.
Уроки історії більшовицького геноциду українського народу не повинні забуватися в реаліях сьогодення – про це йдеться у Слові Президента України в День вшанування пам’яті жертв голодоморів в Україні:
«За два роки більшовицького геноциду (1932-33 роки) Україна втратила, за різними оцінками, від 4 до 10 млн. безневинно закатованих громадян. Головний чинник таких катастрофічних втрат нашого народу - відсутність національної держави та національних Збройних Сил, які здатні захистити власний народ. Саме як геноцид Голодомор, нарешті, закарбувався в нашій історичній пам'яті. Три чверті українців твердо переконані, що Голодомор був саме геноцидом українського народу, а кількість тих, хто не визнає цього, дуже швидко зменшується.
В Україні, своїй державі, яка йде європейським шляхом, геноцид не повториться ніколи. Сьогодні, вже маючи за плечима досвід Вітчизняної війни 2014 року за нашу незалежність, з ворогом, який вдерся на нашу землю, ми інакше дивимося і на події 32-33 років. То теж була так само справжня - і так само неоголошена! - війна проти України.
Духовні нащадки Сталіна-Кагановича-Постишева не розчинилися в мороці історії. Вони правлять кривавий бал на тимчасово захоплених землях так званих «ЛНР» І «ДНР». Вони повторюють там злочинний експеримент часів Голодомору, позбавляючи мирних людей продуктів харчування. Керівництво Радянського Союзу відхиляло у часи Голодомору будь-яку допомогу голодуючим в Україні. Сьогодні, коли на окупованих територіях Донбасу починаються голодні бунти, бойовики стріляють в машини з українською гуманітарною допомогою.
Український народ виніс справедливий вирок малоросійському уламку Комуністичної партії Радянського Союзу. Вперше майже за сто років в українському парламенті не буде комуністів - цієї п'ятої колони, яка повністю розділяє відповідальність за геноцид українського народу. Тепер ця партія, яка так і не розкаялася у злочинах проти народу, — на смітнику історії.
Голодомору передували тисячі повстань проти колгоспного рабства! В них брали участь сотні тисяч, мільйони українців. Чому ж така величезна армія не перемогла більшовизм? Розрізненість! Недовіра! Брак єдності! Сьогодні ворог знову намагається роз'єднати нас, пересварити, посіяти поміж нас розбрат та ворожнечу. Сьогодні нам як ніколи потрібна єдність».
Голодне лихоліття 33-го – не просто історична минувшина, а незагойна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність, котра, наче ракова пухлина, роз’їдає тіло й душу нації – перекреслює її історію, паплюжить традиції й руйнує соціокультурну самобутність народу. Пам’ятаймо….