80 років тому, у березні 1939 р., українці на Закарпатті стали першим у міжвоєнній Європі народом, що не змирився із анексією, а зі зброєю в руках став на захист своєї свободи від агресії сусідніх держав.
Після Першої світової війни територія Закарпаття, під назвою Підкарпатська Русь, увійшла до складу Чехословаччини.
У жовтні 1938-го року було проголошено автономію Підкарпатської Русі зі столицею в Ужгороді, де постав свій уряд. Для захисту краю в Хусті була створена Організація народної оборони «Карпатська Січ».
В ніч на 15 березня 1939 року у місті Хуст була проголошена незалежність Карпатської України. Тієї ж доби союзниця гітлерівської Німеччини Угорщина розпочала загальний наступ. Незважаючи на героїчний збройний опір нечисельних загонів Карпатської січ, ворога зупинити не вдалося і Карпатська Україна була окупована.
Карпатська Україна є прикладом прагнення українців до розбудови державності навіть у несприятливих зовнішньополітичних умовах. Українці на Закарпатті стали першим у міжвоєнній Європі народом, що не змирився із анексією, а зі зброєю в руках став на захист своєї свободи від агресії ворога — вважають в Українському інституті національної пам’яті.
“Українські землі перебували в епіцентрі подій впродовж Другої світової війни. За відсутності власної держави українці часто були змушені воювати за чужі інтереси, тому Друга світова стала однією з найбільших трагедій в Україні у ХХ столітті, — говорить Голова УІНП Володимир В’ятрович. — Лише в структурах українського визвольного руху, зокрема у Карпатській січі та Українській повстанській армії, вони мали можливість боротися за незалежність. Завдяки людям, що стали на захист своєї землі у вкрай несприятливих умовах, сьогодні спротив агресору чинить українська держава — наша армія та все суспільство. І це є найпевнішою запорукою того, що трагічні події минулого більше не повторяться”.
Історична довідка:
Територія Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь увійшла до складу Чехо-Словацької Республіки після завершення Першої світової війни. У 1938 році чехо-словацька влада пішла на поступки самостійницьким вимогам українців, і 11 жовтня в Ужгороді постав перший автономний уряд Підкарпатської Русі, який невдовзі очолив Августин Волошин – греко-католицький священик і директор учительської семінарії.
Для захисту краю 9 листопада 1938 р. в Хусті була створена Організація народної оборони «Карпатська січ», що нараховувала 10-15 тис. членів, з яких військовий вишкіл пройшли 2 тис. осіб. В рамках Карпатської січі функціонували жіночі відділи.
В ніч на 14 березня 1939 р. перші угорські підрозділи вступили на територію Карпатської України. Тоді ж А. Волошин проголосив Карпатську Україну незалежною державою. Рішення було закріплене на засіданні Сойму 15 березня 1939 р., який також обрав Волошина президентом та затвердив державні символи (синьо-жовтий прапор, гімн «Ще не вмерла Україна» та тризуб св. Володимира Великого у сполученні з гербом Закарпаття). 15 березня Будапешт запропонував Хусту включити територію Карпатської України до складу Угорщини. Волошин відмовився, тож угорці вирішили атакувати.
Найбільш кровопролитні зіткнення відбулися на Хустському відтинку фронту, кульмінацією став бій на Красному полі 16 березня 1939 р. Тут карпатські січовики разом з українцями чехо-словацької армії та молоддю зі Севлюської учительської семінарії організували оборону проти регулярної угорської армії з танками, літаками, артилерією та важкою зброєю. Їм вдалося вдень затримати агресора, проте вже ввечері столиця Карпатської України впала. Наступного дня угорці захопили Рахів, в 18 березня був взятий останній пункт оборони січовиків – Воловець. Проте із повною окупацією боротьба не завершилася: потужний партизанській рух діяв до кінця травня 1939 р., а поодинокі підпільники – до січня 1940 р.
Загалом під час окупації території Закарпаття угорськими військами збройні сили Карпатської України провели близько 22 великих і малих боїв. Утрати січовиків у них становили до 1,5 тис. осіб убитими, пораненими та полоненими. Втрати противника склали від 100 до 200 убитими та до 500 пораненими. Після поразки Карпатської України ще 4,5 тис. патріотів стали жертвами угорського терору.
15 березня 1939-го розпочалося перше засідання Сойму Карпатської України, на якому проголошено незалежність та прийнято Конституцію. Таємним голосуванням Сойм обрав першим президентом держави Августина Волошина, а прем’єр-міністром Юліана Ревая.
Державною мовою ставала українська. Затверджено державний герб-тризуб Володимира Великого у сполученні з гербом Закарпаття (ведмідь на лівому червоному півполі й чотири сині та три жовті смуги у правому півполі й тризуб із хрестом), синьо-жовтий прапор, гімн «Ще не вмерла Україна».
Відстоювала незалежність своєї держави «Карпатська Січ», проте сили були нерівними. На Красному Полі відбулася героїчна битва січовиків з регулярними угорськими військами. Добровольці «Карпатської Січі» на день затримати агресора, проте під вечір столицю Карпатської України захопили угорці. Окремі підрозділи продовжували боротьбу протягом двох тижнів. Президент Волошин та уряд змушені були виїхати за кордон.
Карпатська Україна 1938–1939 р. – доленосна подія в житті всього українського народу. Невеликому Закарпатському краю судилось відіграти вагому роль в історії українського державотворення. Навіть короткотривале існування цієї держави стало символом національних прагнень всього українського народу. Адже певні події, а також вчинки окремих людей можуть переважити навіть наступ багаточисельної армії і вдихнути нове життя в національну ідею. Таким видається постання Карпатської України, яка заявила на весь світ про наміри українців жити у самостійній соборній державі.
Створення Карпатської України в 1938–1939 рр. збіглося з гострою політичною кризою в Центральній Європі напередодні Другої світової війни. Закономірно, що суспільно-політичні процеси, які відбувалися в Європі взагалі та в Чехословаччині зокрема, складовою частиною якої з 1919 р. було Закарпаття, наклали свій відбиток на події у краї. Його доля розглядалася на Мюнхенській нараді чотирьох держав Європи, що визначила долю Чехословаччини. 5 жовтня 1938 р. подав у відставку президент ЧСР Е. Бенеш. Цим скористалися українські автономісти, проголосивши 11 жовтня автономію Підкарпатської Русі. Тоді ж було створено перший український уряд Карпатської України на чолі з А. Бродієм. Однак новопосталий уряд через свою проугорську політику викликав незадоволення представників українського напряму. 26 жовтня 1938 р. А. Бродія усунуто з посади голови уряду і новим прем’єр-міністром Карпатської України обрано Августина Волошина.
За короткий час свого існування уряд Волошина намагався вирішити ряд важливих соціально-економічних і культурних питань. Почалося й формування збройних сил Карпатської України – «Карпатської Січі».
Тим часом проблема Закарпаття набула розголосу далеко поза межами своєї території. Уряд Карпатської України діставав всебічну підтримку з боку населення Західної України, української діаспори європейських країн, США та Канади, що вбачали в автономній державі зародок майбутньої Соборної України. Водночас, така активізація політичного життя в Закарпатті викликала занепокоєння в сусідніх державах, особливо в Угорщині. Угорський уряд не відмовлявся від своїх територіальних претензій, апелюючи до рішення Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 р. про передачу південної частини Закарпаття з містами Ужгород, Мукачево, Берегово, Чоп до своєї країни.
У таких складних зовнішньо-політичних умовах відбулась важлива подія в історії Закарпатського краю – проголошення незалежності Карпатської України на засіданні Сойму 15 березня 1939 р. З трибуни Сойму звучали піднесені слова: «Наша Земля стає вільною, незалежною та проголошує перед цілим світом, що вона була, є й хоче бути УКРАЇНСЬКА. І коли б навіть нашій молодій Державі не суджено було довго жити, то наш Край залишиться вже назавжди УКРАЇНСЬКИЙ, бо нема такої сили, яка могла б знищити душу, сильну волю нашого українського народу».
Першим Президентом незалежної Карпатської України став Августин Волошин, прем’єр-міністром – Юліан Ревай. Сойм визнав державною мовою українську, затвердив державний гімн й державний прапор із синього та жовтого кольорів.
Того ж дня Угорщина вступила на територію щойно проголошеної незалежної держави. Сили були нерівні, невелика кількість січовиків і загонів самооборони не могли протистояти регулярними угорськими військам. Закарпаття знову стало розмінною монетою у планах великих держав, а ідеали Карпатської України було свідомо розтоптано і спаплюжено.
Карпатська Україна як держава проіснувала недовго, проте заявила світові про волелюбність українського народу, залишила свій слід в українській історії. Підтвердила, що Закарпаття є українською землею, а українці цього краю – невід’ємною частиною великої української нації.
Сьогодні незалежна Україна гідно вшановує провідників Карпатської України. Зокрема, в Ужгороді встановлено пам’ятник Президентові А. Волошину, пам’ятний знак на Красному Полі, де відбулась битва січовиків з угорськими гонведами, іменами діячів Карпатської України названо вулиці і площі, школи й інститути.