День пам’яті жертв фашизму - це День пам’яті десятків мільйонів людей, які загинули в результаті гігантського, нелюдського експерименту. Це мільйони солдатів, яких нацистські лідери зіштовхнули один з одним, але ще більше - мирних жителів, які гинули під бомбами, від хвороб і від голоду.
Немає такої країни, яка б виграла від правління нацистів, немає такої нації, яка б збагатилася матеріально або духовно в результаті їх володарювання. Найстрашніша ідеологія - та, яка робить людину винуватою від народження тільки за кров, яка тече в її жилах. Ідеологія нацизму принесла руйнування як тим, хто її вигодував, так і тим, хто їй протистояв.
З 1962 року було прийнято вважати кожну другу неділю вересня Міжнародним днем пам’яті жертв фашизму. Цей день був визначений саме у вересні, тому що на цей місяць припадає дві пов’язані з Другою світовою війною дати - день її початку і її повного завершення. Це стало однією з причин встановлення дня жалоби на вересневу неділю.
Міжнародний день пам’яті в кожній країні, яка прийняла участь у Другій світовій війні, відзначається не тільки скасуванням розважальних заходів, урочистостей, що випадають на цю дату, але і відвідуванням пам’ятників, меморіалів, кладовищ (у багатьох країнах у цей день прийнято доглядати за безіменними, покинутими могилами).
В 2017 році День пам’яті жертв фашизму припадає на 10 вересня.
З матеріалів Пологівського районного краєзнавчого музею:
«5 жовтня 1941 року, в 15 годині, нацистські війська ступили на пологівську землю. З перших днів був встановлений жорстокий окупаційний режим з неймовірним терором проти мирного населення. 13 січня 1942 року було розстріляно більше 700 євреїв і циган. 165 з них – діти.
В окупованому районі окупанти створили табори для військовополонених, в яких утримувалися бійці 18-ї армії генерала А.К. Смирнова, розгромленої в боях під Куйбишевом, і молодь, яка не хотіла їхати на примусові роботи до Німеччини. Про ці події красномовно розповідають архівні та фотоматеріали на стендах музею.
За час окупації було примусово вивезено до Німеччини понад 8000 юнаків та дівчат. Про тяжке життя на чужині вони розповідали в своїх листах рідним, на батьківщину».
Пам'ять не згасне! Пам'ять вічно жива!