Побудова сучасної та ефективної держави, яка б відповідала європейським стандартам, неможлива без побудови прозорої та ефективної системи державного управління, а також професійної, результативної та політично нейтральної державної служби.
Необхідність підвищення рівня професійної компетентності державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад в умовах реформування державного управління і державної служби, децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування.
У 2018 році виповнилося 100 років з впровадження в Україні сучасної державної служби. Своїм корінням вона сягає часів княжої Русі, за часи козацької держави Богдана Хмельницького вона набуває свого розвитку. Але, як окремий інститут державна служба у її нинішньому розумінні – зі статусом державних службовців, розподілом їх посад на виконання функцій із забезпечення державного управління та отримання заробітної плати із державного бюджету урегульований законом, з’явилась під час Української держави гетьмана Павла Скоропадського.
З метою побудови ефективного державного апарату, починаючи з 29 квітня 1918 року урядом Гетьманату було прийнято та значною мірою впроваджено цілу низку системних законів, які уперше в історії України на законодавчому рівні закріпили основу цього інституту влади.
Закон про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській державі посідає тут чільне місце. 30 травня 1918 року було закладено один з головних механізмів, який став невід’ємним атрибутом вступу на державну службу – складання присяги: «Урочисто обіцяю вірно служити державі українській, визнавати державну владу, виконувати її закони і всіма силами охороняти інтереси і добробут».
26 червня 1918 року в Українській державі «Законом про нормальний розпис утримання службовців в центральних урядових установах цивільних відомств» фактично було запроваджено аналог нинішньої системи категорій посад і рангів державних службовців, а саме систему класів посад і рангів пенсії урядовців, а також схему посадових окладів. Вже тоді заробітна плата державних службовців установлювалася законом (що відповідає європейським адміністративним традиціям).
А Закон про порядок призначення на урядову службу, ухвалений гетьманом 24 липня 1918 року став важливою рисою тогочасної державної служби. Ця система в чомусь нагадує нинішню: порядок призначення урядовця залежав від класу посади, Причому кандидатури на вищі посади державних службовців для призначення гетьманом (заступники міністрів, директори департаментів) попередньо узгоджувалися з Радою Міністрів.
Звісно, що за часи гетьманства не вдалося завершити розпочату реформу важливої сфери складної державної управлінської діяльності.
Наразі, ситуація в сучасній Україні докорінно відрізняється від 1918 року. У сучасному ж розумінні державні службовці – це професійні менеджери і експерти, які сумлінно працюють в органах влади і беруть участь у вироблені, реалізації та оцінці ефективності здійснення державної політики. Від рівня їх майстерності та вміння, прозорості дій залежить ступінь задоволення законних інтересів громадян, авторитет держави, сталий розвиток країни та її конкурентоспроможність на міжнародній арені.